Аненербе

 

Рассекреченные файлы. В. В. Цибулькин, И. П. Лысюк 

Доставка по всей Украине

Покупка книги по телефону +38(093)418-17-49. Алексей.

bookanenerbe@gmail.com

Аненербе

Раскрыты секреты самой таинственной организации

Рецензии на книгу "Аненербе. Рассекреченные файлы."
В. В. Цибулькин, И. П. Лысюк

Рецензія кандидата історичних наук І.О. Іванькова

Зазначене знайшло своє відображення у стародавній рунічній символіці, зверненні як до міфології дохристиянського періоду, так і до спадщини окультних орденів середньовіччя й новітніх часів. Не залишилися осторонь і гітлерівські спецслужби під егідою СС. Їхнє керівництво, віддіючи належне матеріалістичним науковим розробкам, захоплено висувало все нові й нові ідеологічні та езотеричні підстави для обґрунтування виключної ролі «німецької крові» в історії людства. Лідери СС розглядали власну організацію в якості елітарного прошарку у струнко ієрархієзованому суспільстві Третього Рейху та переносили цю практику і на окуповані в ході Другої світової війни території, у т.ч. й України. Їхніми природними союзниками тут стали представники місцевого німецького населення («фольксдойче»). Разом з тим, нацистська влада обмежувала поширення всієї сукупності езотеричних знань, якою мала володіти лише утаємничена і спеціально підібрана еліта. Поєднання глибинного давньогерманського історизму з духом мілітаристської Німеччини «у солдатських чоботах та залізному шоломі» запустило механізм організаційного оформлення «СС-Аненербе» і перетворення її, на думку авторів книги, на генератор «нової чорної цивілізації» з найсучаснішими технологічними розробками. Зародившись із невеликої спілки геральдистів, «Спадщина предків» пройшла шлях від навчального товариства (1935 р.), дослідницького інституту (1937 р.), штабної структури центрального апарату СС (1942 р.) до організації, що діяла практично у всіх наукових і псевдонаукових напрямах.

Почавши із вивчення германської історії та етнографії, «СС-Аненербе» завершило свою діяльність з унікальним багажем технічних, медичних та психологічних розробок – фактично айсбергом, більша частина якого й понині знаходиться під водою. Дослідники відмічають, що «СС-Аненербе» виявилася причетною до масштабного вивезення культурних цінностей з окупованих Німеччиною територій. Опрацьовуючи цей спадок завойованих народів, фахівці «СС-Аненербе» першочергово звертали увагу на «великонімецький» культурний вплив. Звісно, що це не могло не супроводжуватися фальсифікаціями та перекручуванням історичних подій, ідеологізацією та містифікацією найменших дрібниць минулого.

Таким же надпотужним окультним фоном з подачі «СС-Аненербе» супроводжувалася і підготовка та навчання есесівського офіцерського корпусу. Особливу увагу автори монографії звертають на той вплив, який чинила «СС-Аненербе» на повсякденне життя Третього Рейху. З урахуванням окультної історії відбувався відбір як імені новонародженої дитини, так і місця будівництва архітектурних споруд. Значні зусилля були спрямовані на містифікацію суспільної свідомості, відродження родового мислення та войовничості німецької нації.

Не обмежуючись теоретичними розробками, «СС-Аненербе» здійснювало і практичні дослідження – експедиції, випробування нових апаратів, етнографічне вивчення німецької діаспори в Західній та Східній Європі, археологічні розкопки. Жахливу пам’ять по собі залишили експерименти згаданої тематики з вивчення можливостей людського організму.

Слід особливо наголосити на тому, що високотехнологічні розробки нацистського спецінституту були унікальними для свого часу, і багато в чому випередили його, особливо у сфері енергії атома, реактивних двигунів, ракетної техніки, інфразвуку. Зайвим буде доводити, що інтелектуальна спадщина «СС-Аненербе» виявилася безцінною для переможців Другої світової війни. Парадоксально, що із цілковитим розгромом гітлерівської Німеччини культурний спадок СС та нацизму в цілому виявився набагато більш стійким до часу, аніж це могло б здатися у 1945 році. Нинішня популярність неонацизму та естетики Третього Рейху – зайве тому свідчення. «СС-Аненербе», акумулювавши у своїй діяльності історичний спадок культу сили, жорстокості, окультних наук багатьох епох і народів, фактично послала цей надпотужний імпульс у майбутнє. Дослідження та належна оцінка цього явища мають стати справою не одного покоління вітчизняних інтелектуалів-науковців. Виходячи з вищевказаного, вважаємо за доцільне рекомендувати монографію «СС-Аненербе: діяльність і наслідки» до друку. Окрім того, хотілося б побажати авторам і далі продовжувати копітку роботу над об’єктивним висвітленням подій, пов’язаних із минулим спеціальних інституцій Третього Рейху, оскільки відомо: забута чи сфальсифікована історія може повторюватися у майбутньому.

Кандидат історичних наук І.О. Іваньков

Рецензія професора кафедри теорії та історії держави і права Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидата історичних наук, доцента О.А. Гавриленко 

Вже понад шість десятків років сплинуло від часу, як представниками нацистської Німеччини було підписано акт про капітуляцію. З тих пір дослідниками – істориками, юристами, політологами – було здійснено величезну кількість досліджень, присвячених подіям другої світової війни. Але й досі маловідомими, а то й зовсім нез’ясованими лишається низка питань, пов’язаних із становленням та розвитком нацистської ідеології, діяльністю окремих державних інституцій Третього рейху, біографіями окремих діячів, що очолювали ці установи або активно працювали в них.

Нині, коли активно тривають процеси розбудови об’єднаної Європи, необхідно особливо глибоко осмислити та, особливо, негативний досвід минулого і зробити на цьому підґрунті необхідні теоретичні й практичні висновки. Десятиріччя розвитку радянської та зарубіжної історіографії штучно створили суттєві лакуни в історичному пізнанні і, навіть якщо не було б інших причин, одна лише потреба адекватного історичного описання та аналізу розбудови та діяльності «Аненербе» була б достатньою підставою для вибору теми дослідної праці. Звичайно, у минулі роки проводилися історичні розвідки, що торкалися окремих аспектів названої проблеми. Серед них звертають на себе увагу праці Г.-У. фон Кранца, М. Уолкера, Л. фон Паль, В.Л. Теліцина, Ю.Ю. Вороб’євського, О.В. Васильченка та ін. Але дана робота вперше в Україні дає змогу на основі джерел, доступних авторам, аналізуючи їх із сучасних позицій, скласти комплексне, різнобічне уявлення про закономірності формування, розбудови організації, її діяльності у середині 30-х – середини 40-х рр. ХХ ст.

Як показують автори, з розпорошених джерел відомо, що «СС-Аненербе» активно проводила археологічні дослідження, зібрала значну кількість старовинних книг, зокрема й давньослов’янських (наприклад, «Велесову книгу» та багато інших давніх релігійних та історичних джерел). За деякими свідченнями, після завершення другої світової війни частина архіву «СС-Аненербе» потрапила до рук радянських спецслужб. Маються відомості, що у 1954 р. над матеріалами цього архіву активно працював 13-й спецвідділ КДБ.

Створене спочатку для вивчення в основному гуманітарних дисциплін, товариство ще до початку другої світової війни розпочало вивчати й низку природничих дисциплін, а з 1942 р. стало управлінням, при особистому штабі рейхсфюрера СС. З метою більш тісного зв’язку з військовими потребами рейху в «Аненербе» у 1940 році був створений Інститут прикладних військових досліджень, у відділеннях якого проводилися експерименти по дослідженню ракової хвороби, окремих питань кріобіології, хімічної зброї тощо. Концепція «надлюдини», яка обґрунтовувалася нацистами, насамперед мала на меті довести та наочно продемонструвати унікальні духовні, фізичні й інтелектуальні можливості й особливості «щирих арійців».

Про всі ці дослідження видавалися несчисленні брошури, з яких достеменно відомо, що експериментальним матеріалом при розробці расової доктрини, були в’язні німецьких концентраційних таборів, а також окремі представники «арійської раси». Безсумнівні цінність книги становлять намагання авторів персоніфікувати дослідження, поповнити його характеристиками конкретних людей, визначити їхню роль у подіях того часу. Такий підхід до історичного дослідження є загальноприйнятним як серед вітчизняних, так і серед зарубіжних науковців. Наприклад, французький вчений Марк Блок у своїй відомій книзі «Апологія історія, чи ремісництво історика» зазначав, що за самими, здавалося б, сухими документами та інституціями, абсолютно відчуженими від тих, хто їх створив, завжди стоять живі люди. М. Блок порівнює справжнього вченого-історика з казковим людожером, який знає, що «там, де пахне людським духом, на нього чекає здобич». Книга ставить більше питань, аніж дає відповідей. Але це жодним чином не може бути поставлено як недолік. Цілком природнім вбачається те, що у своєму дослідженні в більшості випадків автори посилаються не на джерела, які дають можливість впевнено констатувати факти, а лише на літературу, часом навіть ту, що має популярний характер. Це пояснюється, насамперед, тим, що й досі дослідники позбавлені можливості працювати із цілою низкою зарубіжних архівних фондів, з документів яких не знято гриф таємності.

Водночас, варто відзначити широкий обсяг використаної літератури – досліджень вчених, мемуарів тощо. Не усі твердження авторів вбачаються цілком обґрунтованими. Звертає на себе увагу й те, що інколи автори, апелюючи на підтвердження своєї позиції до думки інших дослідників, не зважаючи на розмаїття точок зору сучасних вчених, а також вчених радянського періоду. Та усе вищеозначене жодною мірою не применшує значення тієї великої роботи, яка була виконана В.В. Цибулькіним та І.П. Лисюк. Цінність книги полягає, насамперед, у тому, що вона написана на достатньо широкій історіографічній базі та висвітлює маловідомі сторінки всесвітньої історії ХХ століття. Праця безперечно надасть великої допомоги у подальших наукових дослідженнях, а також викличе інтерес у широкого кола читачів, які цікавляться вітчизняною та зарубіжною історією.

Професор кафедри теорії та історії держави і права
Харківського національного університету внутрішніх
справ, кандидат історичних наук, доцент О.А. Гавриленко

Монографія «СС-Аненербе: діяльність і наслідки» є фундаментальним дослідженням однієї з найменш вивчених і водночас найбільш складних сторінок історії Другої світової війни – функціонування утаємниченої структури гітлерівських СС «Спадщина предків» («Ahnenerbe»). Авторам наукової праці в умовах обмеженості джерел, засекреченості значної частини матеріалів з теми у західних архівах вдалося представити цілісну картину діяльності «СС-Аненербе» як складової частини нацистських спецслужб, а також відточеного інструменту для технологічного та окультно-ідеологічного забезпечення встановлення «нового порядку» у Німеччині та на окупованих територіях.

Слід наголосити на тому, що дана тема була табу не лише у радянській історіографії; навіть власне німецькі історики до сих пір надзвичайно обережно вивчають містичну спадщину Третього Рейху, віддаючи перевагу т. зв. «соціальній історії». Адольфу Гітлеру сучасники приписують наступну фразу: «Той, хто вважає націонал-соціалізм виключно ідеологією нічого в ньому не розуміє. Це навіть більше, ніж релігія». Справді, містицизм тотально пронизував державний апарат Третього Рейху.